Журнал «Здоровье ребенка» 1 (60) 2015

Статья опубликована на с. 9-13

У світі щороку серед дітей перших 5 років життя реєструється близько 1,4 мільярда випадків гострих кишкових інфекцій (ГКІ), серед яких 1,87 мільйона закінчується летально [3, 19]. У Європі на кожну дитину раннього віку припадає 0,5–1,9 епізоду інфекційних діарей [7]. В Україні щорічно реєструється 50–60 тисяч випадків гострих інфекційних діарей у дітей [21].

Переважна більшість (понад 65 %) гострих кишкових інфекцій у країнах Європи мають вірусну етіологію. До найбільш поширених збудників кишкових інфекцій належать ротавіруси, що становлять 10–35 % у загальній структурі гострих кишкових інфекцій, норовіруси (2–20 %), аденовіруси (2–10 %) [7, 16, 19].

Основним напрямком лікування гострих кишкових інфекцій вірусної етіології є застосування регідратації та засобів симптоматичної терапії [7]. Проте існує багато публікацій щодо позитивного впливу противірусних засобів, препаратів з активністю щодо перебігу вірусних діарей. Зокрема відмічено скорочення тривалості діареї на фоні застосування таких препаратів, як КІП, кіпферон, арбідол, циклоферон, гепон та інші [22].

Останніми роками при лікуванні захворювань вірусної етіології в дітей успішно використовується інозин пранобекс, противірусний засіб з імуномодулюючими властивостями.

Інозин пранобекс стимулює диференціювання Т-лімфоцитів у популяції цитотоксичних Т-клітин (CD8+) та Т-хелперів (CD4). У той же час препарат сприяє дозріванню продукуючих антитіла плазматичних клітин, активуючи таким чином гуморальний імунітет [2, 17]. Окрім активації імунокомпетентних клітин, інозин проявляє також пряму противірусну дію. Внаслідок вбудовування інозин-оротової кислоти до рибосом ураженої вірусом клітини порушується вірусна нуклеїнова кислота [15]. Так, у дослідах in vitro була продемонстрована ефективність препарату проти ротавірусної інфекції [14]. Серед інших інозин проявляє протизапальну дію, блокуючи продукцію прозапальних цитокінів, таких як фактор некрозу пухлини a та інтерлейкін–1b [20].

На даний час накопичений великий досвід використання інозину пранобексу при різних захворюваннях вірусної природи. Зокрема, препарат проявив свою ефективність як засіб профілактики та лікування при гострих респіраторних інфекціях, у терапії підгострого склерозуючого паненцефаліту, цервікальних кондилом, гострого міозиту, вогнищевої алопеції, герпетичної та ВІЛ-інфекції [1, 4–6, 8–13, 18].

Мета клінічного спостереження: оцінка ефективності препарату Новірин (інозин пранобекс) при лікуванні вірусних діарей у дітей.

Матеріал та методи

До клінічного спостереження залучались діти віком від 1 до 18 років, які проходили стаціонарне лікування на клінічній базі кафедри дитячих інфекційних хвороб НМУ ім. О.О. Богомольця.

Критерії включення:

— гостра кишкова інфекція з підтвердженою вірусною етіологією;

— згода пацієнта та батьків на участь у спостереженні.

Критерії виключення:

— тривалість діареї понад 3 доби до моменту госпіталізації;

— наявність хронічної патології, яка може вплинути на тривалість клінічних симптомів, що вивчаються;

— непереносимість інозину пранобексу.

До спостереження було залучено 60 дітей: 30 пацієнтів увійшли до групи А, яка отримувала стандартну терапію та препарат Новірин, та 30 хворих, які отримували тільки стандартну терапію, становили групу В. Вікова та гендерна структура пацієнтів наведена в табл. 1.

Серед обстежених пацієнтів переважали в обох групах хлопчики. Вік хворих був від 12 місяців до 14 років. За віком та статтю різниця між групами А та В невірогідна (p > 0,05 за критерієм хі-квадрат Пірсона).

До спостереження залучались пацієнти, тривалість захворювання яких на момент госпіталізації не перевищувала 3 діб. Переважна більшість хворих була госпіталізована протягом першої доби захворювання (73,3 %). Діти, госпіталізовані протягом третьої доби, становили лише 3,3 %. Суттєвої різниці між групами з різними методами терапії по днях госпіталізації не відмічалось (p > 0,05 за критерієм хі-квадрат Пірсона).

У всіх хворих (100 %), які були залучені до спостереження, тяжкість захворювання оцінювалась як середня.

Етіологічну розшифровку проведено за допомогою експрес-тестів CITO TEST ROTA-ADENO для визначення антигенів рота- й аденовірусної інфекцій (фекалії), виробництва ТОВ «Фармаско» (табл. 2). В етіологічній структурі переважав ротавірус (63,3 %), дещо рідше — норовірус (25 %) та аденовірус (5 %). У 6,7 % дітей спостерігалась мікст-інфекція. Суттєвої різниці за етіологічною структурою між групами А та В не відмічалось (p > 0,05 за критерієм хі-квадрат Пірсона).

Основні клінічні симптоми захворювання наведені в табл. 3. Прояви інтоксикації спостерігались у всіх пацієнтів на початку спостереження. Симптоми включали зміни поведінки (в’ялість, млявість, вередливість) та зниження апетиту.

Діарея у всіх пацієнтів мала секреторний характер. Випорожнення були водянисті, інколи містили домішки прозорого слизу. Домішки крові в жодному випадку не виявлялись. Частота випорожнень майже в половині випадків (49,3 %) не перевищувала 5 епізодів на добу, у 37,1 % — 6–10 епізодів на добу, у 13,6 % — понад 10 дефекацій на добу.

Лихоманка спостерігалась у 73,3 % хворих. Серед хворих із лихоманкою в більшості пацієнтів (65,9 %) температура тіла коливалась у межах субфебрильних цифр (37–38,5 °С), у 34,1 % дітей спостерігалось підвищення до фебрильних цифр (> 38,5 °С). Частіше цей симптом мав місце при ротавірусній та аденовірусній етіології захворювання (84,2 та 100 % відповідно) і лише в 40,0 % пацієнтів із норовірусною етіологією (різниця між ротавірусною та норовірусною групами вірогідна, p < 0,05).

Блювання відмічалось майже в половини (46,7 %) обстежених хворих. У більшості випадків (60,6 %) це було одно– або дворазове блювання. У 27,3 % випадків блювання було повторним із кількістю епізодів 3–5 на добу, у 12,1 % — понад 5 епізодів на добу. Симптом спостерігався в усіх етіологічних групах хворих, окрім груп змішаної етіології з незначною кількістю пацієнтів (ротавірус + аденовірус, ротавірус + норовірус). Вірогідно частіше блювання спостерігалось у пацієнтів із норовірусною етіологією захворювання (86,7 %), ніж при ротавірусній етіології (36,8 %) (p < 0,05 за точним критерієм Фішера). Між іншими групами вірогідної різниці не відмічалось.

У всіх (100 %) пацієнтів, які були залучені до спостереження, на фоні лікування спостерігалась позитивна динаміка захворювання і всі були виписані зі стаціонару в задовільному стані. Тривалість основних симптомів захворювання наведена на рис. 1.

Тривалість лихоманки в середньому становила 1,55 дня. Вона суттєво не відрізнялась у групах із різними методами терапії (p > 0,05 за критерієм Манна — Уїтні). Інтоксикаційні прояви тривали в середньому 2,28 доби і суттєво не відрізнялись між групами з різними методами терапії (p > 0,05). Середня тривалість блювання в загальній сукупності хворих була 0,55 дня. Суттєвої різниці між групами з різними методами терапії не відмічалось (p > 0,05). Діарейний синдром у середньому спостерігався протягом 3,58 дня. На 0,83 доби меншою була тривалість діареї у групі, яка отримувала в комплексній терапії препарат Новірин (p = 0,008 за критерієм Манна — Уїтні).

Динаміка основних клінічних симптомів захворювання при різних методах терапії наведена в табл. 4. У табл. 4 згідно з днями спостереження наведена кількість та питома вага пацієнтів, у яких був наявний даний симптом.

Лихоманка на момент госпіталізації спостерігалась у 70 % дітей групи А та в 60 % — групи В (p > 0,05 за критерієм хі-квадрат Пірсона). Динаміка нормалізації температури тіла в обох групах була схожою. Вже на третю добу перебування у стаціонарі підвищена температура тіла відмічалась лише у 20 % хворих групи А та у 16,7 % групи В (p > 0,05 за критерієм хі-квадрат Пірсона). На 5-ту добу спостереження у всіх пацієнтів реєструвалась нормальна температура тіла.

Блювання на момент госпіталізації спостерігалось у 46,7 % дітей групи А та у 40 % групи В (p > 0,05 за критерієм хі-квадрат Пірсона). На третю добу спостереження в жодного пацієнта групи А блювання не повторювалось, у групі В у двох дітей відмічались епізоди блювання. Після третього дня в обох групах цей симптом не спостерігався.

Діарея на момент госпіталізації спостерігалась у всіх (100 %) пацієнтів, які були залучені до дослідження (табл. 3, рис. 2). З часом зменшення відсотка пацієнтів із діареєю інтенсивніше відбувалось у групі А. Так, на 3-й день спостереження їх частка у групі А була 76,7 %, у групі В — 90 %; на 4-й день — 50 та 70 % відповідно; на 5-й день — 20 та 56,7 %. Різниця на 5-й день спостереження була вірогідною (p < 0,05 за критерієм хі-квадрат).

При застосуванні досліджуваного препарату в комплексній терапії жодного побічного явища виявлено не було. Переносимість препарату Новірин у нашому дослідженні була доброю.

Висновки

1. В етіологічній структурі вірусних діарей у дітей переважали рота- і норовірус (63,3 та 25,0 % відповідно).

2. Призначення препарату Новірин дозволяє припинити діарею в перші 5 днів від початку лікування у вірогідно більшого числа дітей (80 %) порівняно з контрольною групою (43 %).

3. Препарат Новірин добре переносився хворими, жодних побічних явищ при його застосуванні не було зареєстровано.

4. Експрес-тести на вірусні антигени збудників кишкових інфекцій допомагають швидко встановити етіологічний діагноз та визначити оптимальну лікувальну тактику.