Журнал «Здоровье ребенка» (62) 2015. Тематический выпуск "Детская гастроэнтерология"

Статья опубликована на с. 81-84

Вступ

Останнім часом простежується тенденція до збільшення захворюваності на гастроезофагеальну рефлюксну хворобу (ГЕРХ) та особливо значного її поширення серед осіб молодого віку [8]. Одночасно зростає кількість хворих на ГЕРХ із коморбідною патологією, у тому числі з ожирінням [2, 3, 9].

Варто відзначити, що останнім часом надмірна маса тіла та ожиріння набувають все більшого поширення серед людей молодого віку, чому значною мірою сприяє формування згубних харчових звичок і зменшення фізичної активності ще в дитячому віці [6, 7]. Надлишкова маса тіла провокує розвиток як короткострокових, так і довгострокових несприятливих наслідків для фізичного і психосоціального здоров’я, посилюючи психоемоційні порушення, що визначаються при ГЕРХ, а також відіграє роль у формуванні моторно-секреторних порушень, що виникають при ГЕРХ [4, 5, 9].

Тому ГЕРХ на даному етапі становить не тільки медичну, а й соціальну проблему, що призводить до формування значних ускладнень, зокрема стравоходу Барретта, погіршення якості життя. ГЕРХ є також і економічною проблемою, зумовленою необхідністю тривалого і досить коштовного лікування, що не завжди враховує наявність супутньої патології [1]. На сьогодні своєчасна комплексна діагностика, профілактика та лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби є однією з важливих проблем в клініці внутрішніх хвороб.

ГЕРХ — багатофакторне захворювання, одним із найбільш значущих чинників патогенезу якого є моторно-секреторні порушення [8]. Незважаючи на те, що дана проблема протягом значного часу обговорюється в медичній літературі, вона продовжує залишатися актуальною у зв’язку з відсутністю єдиної думки щодо причин виникнення моторних порушень шлунково-кишкового тракту і, відповідно, відсутністю адекватних фізіологічних методів їх діагностики та лікування.

Матеріали та методи дослідження

Було проведено комплексне обстеження 50 хворих на ГЕРХ молодого віку. Діагноз ГЕРХ встановлювався згідно із МКХ-10 на підставі докладного опитування, оцінки скарг, анамнезу захворювання і життя хворого, також застосовувався опитувальник GERDQ (міжнародний опитувальник для діагностики гастроезофагеальної рефлюксної хвороби). Для встановлення діагнозу враховувалися: наявність печії, що докучає хворому, один раз і більше на тиждень протягом останніх 6 місяців (відповідно до рекомендацій клініки Мейо і Монреальського консенсусу 2005 року), дані ендоскопічного дослідження, рентгенологічного та рН-метричного методів [8]. Анамнез ГЕРХ становив від 1 року до 4 років.

Критерії виключення з дослідження: наявність пухлинних уражень шлунково-кишкового тракту пацієнта, стравоходу Барретта, активної фази виразкової хвороби шлунка або дванадцятипалої кишки.

Для діагностики ожиріння і його ступеня визначали індекс маси тіла (ІМТ), що розраховується як відношення маси тіла в кілограмах до росту в сантиметрах у квадраті. Оптимальним вважався ІМТ 21–24,9. Надлишкова маса тіла діагностувалася при ІМТ 25–29,9, ожиріння — при значеннях ІМТ 30 і вище. Залежно від наявності супутнього ожиріння було сформовано 2 групи. Перша група включала пацієнтів із ГЕРХ із супутнім ожирінням: 14 (56 %) чоловіків і 11 (34 %) жінок віком від 19 до 27 років, середній вік становив 22,00 ± 1,96 року. У другу групу увійшли пацієнти з ГЕРХ без супутньої патології: 15 (60 %) чоловіків і 10 (40 %) жінок віком від 18 до 25 років, середній вік становив 21,00 ± 0,56 року. Контрольну групу становили 20 практично здорових осіб (9 чоловіків і 11 жінок) віком від 18 до 24 років.

Моторно-евакуаторні зміни визначали за допомогою ультразвукового дослідження, проведеного на апараті ULTIMA pro-30 (виробництво Україна): у положенні хворого на лівому боці та на спині; в епігастральній ділянці та на рівні проекції стравохідного отвору діафрагми; натщесерце, а також через 5, 10 і 15 хвилин після прийому 0,5 літра рідини. Під час дослідження визначали товщину стінки стравоходу, діаметр стравохідного отвору діафрагми, ширину просвіту стравоходу в нижній третині, а також наявність або відсутність рефлюксу (по зворотному затіканню рідини з шлунку в стравохід).

Для оцінки шлункової секреції використовували спосіб інтрагастральної рН-метрії із застосуванням спеціальних двухолівних рН-зондів із сурм’янокаломелевими електродами (антральним і корпусним) на апараті ІКЖ-2 (виробництво Україна) за стандартною методикою.

Статистична обробка результатів проводилася з використанням системи статистичної обробки даних Statistica 6.0. При нормальному розподілі використовувався t-критерій Стьюдента, у разі відхилення від нормального розподілу застосовувалися непараметричні критерії Вілкоксона. Кореляційний аналіз проводили за допомогою коефіцієнта кореляції Спірмена. Вірогідними вважали відмінності при р < 0,05.

Результати досліджень та їх обговорення

Під час проведеного дослідження було встановлено, що хворих здебільшого турбували скарги на печію (82 % хворих першої групи та 86 % хворих другої групи), серед хворих на ГЕРХ із супутнім ожирінням більш вираженими порівняно із хворими без супутньої патології виявилися скарги на відрижку повітрям (60 % хворих першої групи, 52 % — другої групи), дисфагію (32 % — першої групи, 24 % — другої групи) та регургітацію (68 % — першої групи, 48 % — другої групи).

Показники опитувальника GERDQ для першої групи становили 11,00 ± 1,32 бала, для другої — 9,8 ± 1,2 бала (табл. 1).

Під час проведеного ультразвукового дослідження шлунка та нижньої третини стравоходу було встановлено, що ширина нижньої третини стравоходу у хворих першої групи становила 2,9 ± 0,2 см, другої групи — 2,56 ± 0,26 см, у групі контролю — 2,13 ± 0,16 см. Діаметр стравохідного отвору діафрагми у хворих першої групи становив 2,03 ± 0,15 см, другої групи — 1,79 ± 0,09 см, норма — 1,51 ± 0,05 см (табл. 2).

У 26 пацієнтів було діагностовано гастроезофагеальний рефлюкс, об’єм якого в першій групі становив у середньому 6,1 ± 0,2 мкл і в другій групі — 4,80 ± 0,12 мкл. Таким чином, установлено, що при ультразвуковому дослідженні у хворих на ГЕРХ спостерігаються вірогідне збільшення діаметра стравохідного отвору діафрагми, розширення нижньої третини стравоходу (p < 0,05) і наявність гастроезофагеального рефлюксу.

Кислотність шлункового соку в тілі шлунка в першій групі становила в середньому 1,02 ± 0,03, у другій групі — 1,10 ± 0,03 (при нормі 1,80 ± 0,04). Показники кислотності в антрумі становили в першій групі 5,00 ± 0,06, у другій групі — 5,80 ± 0,09 (при нормі 6,75 ± 0,05). Показники кислотності шлункового соку в тілі шлунка у хворих із першої групи були значно вищі за показники хворих групи без супутнього ожиріння (p < 0,05). Була встановлена чітка кореляційна залежність між ступенем вираженості ГЕРХ при ФГДС, тривалістю і тяжкістю печії, даними pH-метрії та показниками, отриманими при ультразвуковому дослідженні (r = 0,73).

Висновки

1. Установлено, що у хворих із супутнім ожирінням при проведенні інтрагастральної pH-метрії показники кислотності шлункового соку в тілі шлунка вірогідно вищі, ніж у хворих на ГЕРХ без супутньої патології (p < 0,05), до того ж показники кислотності шлункового соку в обох категорій хворих на ГЕРХ вірогідно вищі, ніж в осіб контрольної групи (p < 0,05).

2. Показано, що при ультразвуковому дослідженні у хворих на ГЕРХ спостерігаються вірогідне порівняно зі здоровими особами збільшення діаметра стравохідного отвору діафрагми, розширення нижньої третини стравоходу та наявність гастроезофагеального рефлюксу (p < 0,05), особливо виражені у хворих на ГЕРХ із супутнім ожирінням.

3. Установлено кореляційний зв’язок між даними pH-метрії, моторно-евакуаторними порушеннями та клінічними проявами ГЕРХ.