Мобильная версия

Журнал "Гастроэнтерология" Том 55, №3, 2021

Оптимальний термін хірургічного лікування хронічного панкреатиту або оптимальна операція?

Авторы: Ярешко В.Г. (1), Міхеєв Ю.О. (1), Шпиленко О.Ф. (1), Бабій О.М. (2)
(1) — Державний заклад «Запорізька медична академія післядипломної освіти МОЗ України», м. Запоріжжя, Україна
(2) — Державна установа «Інститут гастроентерології НАМН України», м. Дніпро, Україна

Рубрики: Гастроэнтерология

Разделы: Клинические исследования

Актуальність. Більшість досліджень з хірургічного лікування хронічного панкреатиту присвячено порівнянню результатів за видом проведеної операції. Є дані оглядів та метааналізів, що вказують на схожі віддалені результати різних операцій. За останні 5–9 років з’являється все більше робіт щодо терміну виконання операції, які свідчать про оптимальні результати операцій при їх виконанні до 3 років з початку симптомів. Мета: проаналізувати короткотривалі та довготривалі результати хірургічного лікування хронічного панкреатиту відносно термінів і, відповідно, занедбаності захворювання. Матеріали та методи. Ретроспективний аналіз результатів лікування 147 хворих за період з 2001 по 2020 рік, основним втручанням у яких була хірургічна операція, спрямована на головні прояви хронічного панкреатиту, такі як панкреатична протокова та/або паренхіматозна гіпертензія. Пацієнти, які вважали себе хворими протягом 3 років і більше, були включені в контрольну групу (група пізньої хірургії), а пацієнти, що відзначали симптоми хронічного панкреатиту менше ніж 3 роки, були зараховані до досліджуваної групи (група ранньої хірургії). Усі хворі під час візиту, телефоном або поштою заповнювали опитувальники EORTC QLQ-30, SF-36, а також розроблений авторами дослідження опитувальник. Результати. За всіма показниками опитувальника
SF-36, окрім «Фізичного функціонування», група ранньої хірургії переважає над групою пізньої хірургії. Група ранньої хірургії порівняно з групою пізньої хірургії мала кращі середні показники за всіма функціональними шкалами опитувальника EORTC QLQ-30, окрім показника «Когнітивне функціонування». Серед симптоматичних шкал група ранньої хірургії мала кращі середні показники «Біль» та «Діарея». Середній показник шкали «Загальний стан здоров’я/Якість життя» був кращий у групі ранньої хірургії. Висновки. У пацієнтів, оперованих до 3 років від початку симптомів хронічного панкреатиту, порівняно з пацієнтами із більшою тривалістю захворювання якість життя, контроль болю, функція підшлункової залози були кращими, при однакових короткотривалих результатах. Термін захворювання є головним фактором успіху хірургічного лікування хронічного панкреатиту щодо довготривалих результатів. Слід оперувати хворих на хронічний панкреатит якнайшвидше після початку симптомів.

Background. The majority of studies on the surgical treatment of chronic pancreatitis (CP) compare treatment outcomes by the type of the procedure. However, some studies, especially systematic reviews and meta-analyses, indicate the equality of different surgeries by their long-term results. During last 5–9 years, several studies showed advantages of early surgery in chronic pancreatitis, within three years after symptoms onset. Objective: to analyze the short- and long-term results of surgical treatment for chronic pancreatitis regarding timing and, accordingly, the neglect of the disease. Materials and methods. Retrospective analysis of data of 147 patients from 2001 to 2020, the main intervention was surgery aimed at the main manifestations of CP, such as pancreatic ductal and/or parenchymal hypertension. Patients who suffered from CP symptoms 3 years or more were included in the control group (late surgery), and those who noted symptoms of CP for less than 3 years were included in the study group (early surgery). All patients completed the EORTC QLQ-30, SF-36 questionnaires, as well as the questionnaire developed by the study authors, via telephone or mail, or during the visit. Results. According to all scales of the SF-36 questionnaire, except for Physical functioning, the group of early surgery prevails over the group of late surgery. The early surgery group had the best average scores on all functional scales of the EORTC QLQ-30 questionnaire compared to the late surgery group, except for the Cognitive functioning. Of the symptomatic scales, the early surgery group had the best averages on Pain and Diarrhea. The average Health/Quality of life scale was significantly better in the early surgery group. Conclusions. The quality of life, pain control, pancreatic function in patients operated within 3 years from the onset of CP symptoms were better compared to those with longer disease duration, with the same short-term results. The duration of the disease is a major factor for the success of surgical treatment of chronic pancreatitis in terms of long-term results. The early surgery is effective approach to obtain better long-term outcomes in chronic pancreatitis.

Ключевые слова

хронічний панкреатит; хронічний біль; стеаторея; дуоденальна непрохідність; дуоденальний стеноз; панкреатодуоденальна резекція; дуоденозберігаюча резекція підшлункової залози; панкреатоєюноанастомоз

chronic pancreatitis; chronic pain; steatorrhea; duodenal obstruction; duodenal stenosis; pancreaticoduodenectomy; duodenum-preserving pancreatectomy; pancreaticojejunal anastomosis

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2308-2097.55.3.2021.241589

Вступ

Основна маса досліджень з приводу хірургічного лікування хронічного панкреатиту (ХП) присвячена вибору найбільш ефективного методу оперативного лікування, особливо різним модифікаціям раніше розроблених операцій. Зазвичай порівнюються такі віддалені показники ефективності, як контроль больового синдрому та екзо-, ендокринна функція підшлункової залози (ПЗ) між групами хворих, стратифікованими в першу чергу за видом операції [1]. Однак у метааналізі та систематичному огляді Xin Zhao та співавт. [2] дійшли висновку, що хоча дуоденозберігаючі резекції головки підшлункової залози (ДЗРГПЗ) мають переваги над панкреатодуоденальною резекцією (ПДР) щодо тривалості операції, потреби в гемотрансфузії, тривалості госпіталізації, набору ваги та дещо кращої екзокринної функції у віддаленому періоді, однак всі операції були рівно ефективні з точки зору контролю болю, післяопераційних ускладнень, ендокринної та екзокринної недостатності. Kai Bachmann та співавт. [3] порівняли у рандомізованому контрольованому дослідженні (РКД) найпоширеніші варіанти ДЗРГПЗ — операції Бегера та Фрея. Через 16 років спостереження рівні післяопераційної летальності, болю та якості життя, частоти ендо-, екзокринної недостатності статистично вірогідно не відрізнялися. У ретроспективному дослідженні Eugen Bellon та співавт. [4], що порівнювало результати гамбурзької модифікації операції Фрея, показано наявність переваг такої операції над іншими ДЗРГПЗ з точки зору контролю больового синдрому та якості життя, а екзо-, ендокринна функція ПЗ не відрізнялась. Водночас автори вказали на дві важливі знахідки: продовження прийому алкоголю після операції було вірогідно пов’язано з рецидивом болю; були відсутні надійні дані щодо тривалості захворювання на ХП, відзначається лише, що майже всі хворі були з термінальною стадією захворювання [4]. У 2012 році нідерландські дослідники дійшли висновку, що хоча заснований на патологічних анатомічних змінах вибір хірургічного втручання дозволяє отримати від чудових до задовільних результатів контролю болю при ХП, однак раннє хірургічне втручання, проведене до багатьох ендоскопічних спроб лікування та виникнення потреби в сильних знеболюючих, може бути вирішальним у запобіганні рецидивам болю після операції з приводу ХП [5]. Частковим підтвердженням вищевказаного може бути робота C. Mel Wilcox та співавт. [6], де шляхом зіставлення опитувань пацієнтів та їхніх візуалізаційних даних не було отримано вірогідного зв’язку між знахідками, наявністю та ступенем тяжкості болю.

Тривалість симптомів хронічного панкреатиту менше ніж 3 роки до операції була встановлена як незалежний фактор зменшення болю та меншої частоти екзокринної недостатності після операції [7]. Темі якомога більш раннього хірургічного лікування присвячена низка ретроспективних когортних досліджень [8, 9], РКД [10], систематичних оглядів [11], кожне з яких засвідчило кращий контроль болю та збереження екзокринної функції ПЗ при ранньому хірургічному лікуванні ХП; загальноприйнятим визначенням ранньої операції став термін три або менше років від початку захворювання. Але одним із висновків цих досліджень є необхідність подальшого наукового пошуку, з урахуванням недоліків, а саме: ретроспективний характер та невелика кількість пацієнтів [8, 9], порівняння в першу чергу з ендоскопічними методами лікування [10], мало великих РКД, присвячених ранньому хірургічному лікуванню [11].

Мета дослідження: проаналізувати короткотривалі та довготривалі результати хірургічного лікування хронічного панкреатиту відносно термінів і, відповідно, занедбаності захворювання.

Матеріали та методи

Проведено ретроспективний аналіз результатів лікування 147 хворих за період з 2001 по 2020 рік, оперованих з приводу хронічного панкреатиту. Критерії включення у дослідження: хворі, в яких основним втручанням була хірургічна операція, спрямована на головні клініко-патогенетичні ознаки ХП, такі як панкреатична протокова та/або паренхіматозна гіпертензія. Критерії виключення: хворі, яким проводилися лише ізольовані інтервенційні втручання або ізольовані ендоскопічні транспапілярні або дренуючі втручання, що у подальшому не були підготовчим етапом до виконання дренуючих, резекційно-дренуючих, резекційних втручань на підшлунковій залозі; хворі, яким була проведена ізольована хірургічна операція з приводу ускладнень ХП, таких як біліарна стриктура з/без механічної жовтяниці, дуоденального стенозу, зовнішнє дренування псевдокісти або цист-ектомія псевдокісти, що не була пов’язана з головною панкреатичною протокою (ГПП), операції на спланхнічних нервах.

Хворі були розподілені на дві групи за тривалістю симптомів хронічного панкреатиту. Пацієнти, які вважали себе хворими протягом 3 років і більше, були включені в контрольну групу (група пізньої хірургії, або друга група), а пацієнти, які відзначали симптоми ХП менше ніж 3 роки, були включені в досліджувану групу (група ранньої хірургії, або перша група).

Усі хворі під час візиту, телефоном або поштою заповнювали опитувальники EORTC QLQ-30, SF-36, а також розроблений авторами дослідження опитувальник, що включає візуальну аналогову шкалу болю (ВАШ) від 1 до 10, значення «5» не відмічається та використовується задля розділення трьох категорій відповідей: 0 — біль відсутній, 1–4 — помірний біль, 6–10 — сильний біль; інформацію про ендокринну функцію на основі двох категорій відповідей: «немає цукрового діабету/покращення», «вперше виник/погіршення»; інформацію про екзокринну функцію — відповіді розділені на дві категорії: «стеаторея є», «стеаторея відсутня»; наявність факторів ризику паління та алкоголю, відповіді оцінювалися за двома категоріями відповідно — «ніколи не палив/не палю», «кинув палити/палю» та «протягом року вживав алкоголь», «не вживав». Хворі, оперовані до 2011 року, були опитані протягом 2011 р. у різні терміни після операції; починаючи з 2011 р. оперованих хворих планово опитували через рік після операції.

Статистичний аналіз проводився за допомогою IBM SPSS Version 28 (SPSS Inc., США, Чикаго, Іллінойс). Безперервні та категоріальні дані відображено як середнє зі стандартними відхиленнями (СВ) та проценти, абсолютні/відносні частоти відповідно. Перед виконанням статистичного аналізу безперервні дані перевірялися на нормальність за допомогою критерію узгодженості Колгоморова — Смирнова. Для порівняння нормально розподілених безперервних даних використано однофакторний дисперсійний аналіз MANOVA (post-hoc аналіз не застосовувався, оскільки в незалежній змінній «Клінічна група» лише дві категорії — ранньої хірургії та пізньої хірургії) і двосторонній t-тест Стьюдента. Порівняння категоріальних даних проведено з використанням χ² Пірсона або точного критерію Фішера залежно від кількості очікуваних частот. Рівень статистичної значимості встановлений при p < 0,05.

Результати

До групи ранньої хірургії були включені 73 хворих, до групи пізньої хірургії — 74. Середній вік усіх хворих становив 46,22 року, діапазон — 28–74 роки, стандартне відхилення (СВ) — 10,47. За класифікацією ВООЗ (2009), хворих першої групи (ранньої хірургії) за віком було розподілено так: 33 особи (44,6 %) — молодого віку (25–44 роки); 35 осіб (47,3 %) — середнього/зрілого віку (44–60 років); 6 осіб (8,1 %) — пізньої зрілості (60–75 років). У другій групі (пізньої хірургії) за віком хворих розподілили так: 32 особи (43,8 %) — молодого віку (25–44 роки); 31 особа (42,5 %) — середнього/зрілого віку (44–60 років); 10 осіб (13,7 %) — пізньої зрілості (60–75 років). Групи за віковим складом статистично вірогідно не відрізнялись (χ² = 1,251; p > 0,05).

Усього в обох групах нараховувалося 117 (79,6 %) чоловіків та 30 жінок (20,4 %); групи за статевим складом статистично вірогідно не відрізнялись (χ² = 0,603; p > 0,05). Серед супутніх захворювань в обох групах перше місце за поширеністю посідали цироз печінки та портальна гіпертензія: 12 хворих (16,2 %) у першій групі (ранньої хірургії) та 10 хворих (13,7 %) у другій групі (пізньої хірургії); на другому місці за поширеністю була жовчнокам’яна хвороба: 5 (6,8 %) та 5 хворих (6,9 %) відповідно; на третьому місці — ішемічна хвороба серця: 3 (4,1 %) та 6 (8,2 %) хворих відповідно. За характером та наявністю супутньої патології групи статистично вірогідно не відрізнялись (p > 0,05). Ускладнення ХП з боку підшлункової залози та оточуючих органів підсумовані в табл. 1.

Більшу занедбаність захворювання у групі пізньої хірургії відображає статистично вірогідно (p < 0,05) більша кількість хворих з ускладненнями з боку оточуючих органів. У групі ранньої хірургії порівняно з групою пізньої хірургії симптоматичний стеноз дванадцятипалої кишки (ДПК) спостерігався в 1 (1,4 %) та у 8 хворих (11,0 %) відповідно; біліарна стриктура (гіпертензія) з клініко-лабораторними ознаками механічної жовтяниці (МЖ) — у 13 (17,8 %) та у 17 хворих (23,9 %) відповідно; біліарна стриктура (гіпертензія) без МЖ на момент госпіталізації, але з інтермітуючими епізодами механічної жовтяниці в анамнезі та/або інструментальними (діаметр холедоха ≥ 10 мм) та лабораторними ознаками (підвищення лужної фосфатази ≥ 3 рази від норми) спостерігалася в 1 (1,4 %) та у 7 хворих (9,9 %) відповідно.

Розподіл пацієнтів за проведеним на підшлунковій залозі оперативним втручанням подано у табл. 2. Статистично вірогідних відмінностей між групами за видами операцій не було (p > 0,05).

Післяопераційна летальність була вищою в групі пізньої хірургії — 3 пацієнти померли в ранньому післяопераційному періоді (1 від внутрішньоочеревинної кровотечі, 1 від печінкової недостатності, 1 внаслідок неспроможності гастроентероанастомозу) та 1 протягом 90 днів з моменту операції. У групі ранньої хірургії летальність відсутня. В групах ранньої та пізньої хірургії відповідно: післяопераційні панкреатичні фістули виникли в 4 (2,7 %) та 10 хворих (6,8 %), всі класу «В» за ISGPS, закрилися самостійно; транзиторні жовчні нориці виникли у 2 (1,4 %) та 5 (3,4 %) хворих, закрилися самостійно; післяопераційна кровотеча — у 3 (2,1 %) та 4 (2,7 %) хворих, всі класу «В» за ISGPS, гемостаз досягнутий шляхом релапаротомії в усіх випадках. Статистично вірогідних відмінностей між групами за частотою вказаних ускладнень не було (p > 0,05). За середньою тривалістю операції — 140,27 хвилини, СВ — 47,31, та 152,4 хвилини, СВ — 37,95, групи статистично вірогідно не відрізнялися: t (145) = –1,713; p (двост.) = 0,08.

Дані опитувальників SF-36 були отримані від 74 та 69 осіб з груп ранньої та пізньої хірургії, EORTC QLQ-30 — від 74 та 66 осіб відповідно (4 пацієнти з групи пізньої хірургії не заповнили або заповнили не повністю опитувальник EORTC QLQ-30).

Як показано в табл. 3, статистично вірогідно, за всіма показниками опитувальника SF-36, окрім «Фізичного функціонування», група ранньої хірургії переважає над групою пізньої хірургії (p < 0,05). Особливо виражена різниця середніх у ключових показниках для хворого на ХП, таких як «Біль»: 72,5, СВ — 13,47, проти 50,52, СВ — 18,8; «Рольове фізичне функціонування»: 74,59, СВ — 17,31, проти 48,55, СВ — 26,38.

Група ранньої хірургії порівняно з групою пізньої хірургії мала статистично вірогідно (p < 0,05) кращі середні показники за всіма функціональними шкалами опитувальника EORTC QLQ-30, окрім показника «Когнітивне функціонування». Серед симптоматичних шкал (в опитувальнику EORTC QLQ-30 на відміну від SF-36, чим вище симптоматична шкала, тим сильніше виражений відповідний симптом) статистично вірогідні відмінності (p < 0,05) отримані в показниках «Біль» та «Діарея». Група ранньої хірургії мала кращі середні показники порівняно з групою пізньої хірургії: «Біль» — 27,7, СВ — 15,17, проти 52,02, СВ — 22,55, «Діарея» — 7,65, СВ — 14,11, проти 22,72, СВ — 23,5. Середній показник шкали «Загальний стан здоров’я/Якість життя» статистично вірогідно (p < 0,05) був кращий у групі ранньої хірургії.

Дані авторського опитувальника отримані від 74 та 69 пацієнтів з груп ранньої та пізньої хірургії відповідно (1 пацієнт з групи пізньої хірургії не надав відповіді на питання «ВАШ», «Паління», «Вживання алкоголю». Результати наведені у табл. 5.

Групи ранньої та пізньої хірургії статистично вірогідно не відрізнялись (p > 0,05) за пунктами «Паління» та «Вживання алкоголю за останній рік», але вірогідно відрізнялись (p < 0,05) за наявністю та ступенем болю за ВАШ («сильний біль» — у 2 (2,7 %) проти 31 особи (45,6 %) відповідно); за наявністю та ступенем ендокринної недостатності («вперше виявлений ЦД/погіршення ЦД» — у 26 (35,1 %) проти 46 осіб (66,7 %) відповідно); за наявністю екзокринної недостатності («немає екзокринної недостатності» — у 29 (39,2 %) та у 15 осіб (21,7 %) відповідно).

Обговорення

Недоліком цього дослідження був його ретроспективний характер, а також те, що місце проведення дослідження є закладом вторинного рівня надання допомоги. Це суттєво утруднювало збір даних від раніше оперованих та негоспіталізованих на момент дослідження пацієнтів, особливо контроль лабораторних показників у динаміці. Метою створеного автором опитувальника було отримання дихотомічних, клінічно значущих відповідей: «так/ні», «є/немає» замість отримання важко порівнюваних сурогатних результатів, таких як рівень лабораторного показника, кількість балів за шкалою, що, на думку низки дослідників, є хоча й подекуди необхідним, але все-таки одним із потенційних недоліків багатьох сучасних наукових робіт [12–14]. Щодо методів лабораторної оцінки функції ПЗ, зокрема екзокринної функції, популярним є визначення рівня фекальної еластази. Варто відзначити, що в систематичному огляді та метааналізі Rohini R. Vanga та співавт. [15] дійшли висновку, що хоча нормальний рівень еластази-1 в калі дозволяє виключити екзокринну недостатність ПЗ при синдромі подразненого кишечника та звичайній, не пов’язаній із ХП діареї, однак знижений рівень (< 200) цього лабораторного показника у багатьох випадках є хибнопозитивним. Тому, щоб спростити отримання інформації про стан ендокринної та екзокринної функції, особливо за допомогою телефонного опитування або поштою, питання були сформульовані так, що пацієнти, які сумлінно дотримувались рекомендацій при виписці з клініки та перебували під спостереженням спеціалістів поліклініки, сімейних лікарів, надали нам головний результат — чи з’явилось або погіршилося відповідне ускладнення хронічного панкреатиту.

При плануванні дослідження ми розглядали низку опитувальників, особливо з точки зору їх інформативності про клінічні прояви ХП, такі як біль, стеаторея. Для оцінки болю найбільш підходящою, на перший погляд, була шкала болю Ізбицького (англ. Izbicky pain score), значущість та інформативність якої підтверджена в багатьох дослідженнях, присвячених ХП [10, 16]. Виникає складність отримання такої інформації, як непрацездатність протягом року внаслідок ХП (що важко б застосовувалося та інтерпретувалося серед непрацюючих хворих), також неприйнятним є пункт щодо виду знеболювання — серед можливих варіантів відповіді були наркотичні анальгетики, але в Україні застосування трамадолу та морфіну не є стандартною практикою у знеболюванні хворих на хронічний панкреатит. Тому автори дослідження використали для оцінки болю ВАШ власного опитувальника та відповідні симптоматичні шкали опитувальників SF-36, EORTC QLQ-30. Підтвердженням корисності цього опитувальника, що плавно поєднує початкову частину обговорення із завершенням, є праця S.S. Olesen та співавт. [17], де при застосуванні EORTC QLQ-30 автори встановили, що біль та наявність етіологічних факторів (паління, вживання алкоголю) є головною детермінантою якості життя хворого на хронічний панкреатит. Слід відзначити, що в нашому дослідженні наявність факторів ризику не відрізнялась між групами, що нівелює вплив такого важливого потенційного кофактора на якість життя.

Можливо, термін проведення операції має вплив на контроль больового синдрому не тільки на рівні прямого взаємозв’язку «більша тривалість захворювання — більш виражений фіброз — більша біль», а й шляхом попередження виникнення патологічних нервових ланцюжків до формування стійкого вогнища нейропатичного болю в ЦНС [18], яке не піддається у подальшому хірургічним та інтервенційним втручанням [19], направленим на переривання ноцицепції із ПЗ. Така гіпотеза може бути перспективною при розробці детального механізму оцінки наявності/відсутності нейропатичних механізмів та їх клінічного застосування.

Висновки

Це дослідження не ставило за мету відкинути індивідуалізований підхід у виборі операції при ХП (вибір операції залежно від наявності певних патологічних змін анатомії ПЗ та оточуючих органів — наприклад, при збільшенні головки краще провести ДЗРГПЗ, ніж простий ПЄА) або порівняти один вид операції з іншим. При схожих операціях та їх короткотривалих результатах у пацієнтів, оперованих до 3 років з початку симптомів ХП, порівняно з пацієнтами із більшою тривалістю захворювання якість життя, больовий синдром, функція ПЗ (зокрема, екзокринна) були кращими. Тому, зважаючи на порівняну безпечність з точки зору ризику типових ускладнень ранньої операції — післяопераційної панкреатичної фістули, кровотечі, можна стверджувати, що не вибір операції, а термін захворювання є головним фактором успіху хірургічного лікування хронічного панкреатиту щодо довготривалих результатів.

Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.

Інформація про фінансування. У дослідження відсутні сторонні джерела фінансування.

Внесок авторів: Ярешко В.Г. — концепція та дизайн дослідження; Міхеєв Ю.О. — концепція та дизайн дослідження, збирання та обробка матеріалів, аналіз отриманих даних, написання тексту; Шпиленко О.Ф. — аналіз отриманих даних, написання тексту; Бабій О.М. — концепція та дизайн дослідження.

Отримано/Received 29.06.2021

Рецензовано/Revised 13.07.2021

Прийнято до друку/Accepted 17.07.2021

Список литературы

Шевченко Б.Ф., Бабий А.М., Гравировская Н.Г., Петишко О.П. Валидность лучевых методов в оценке активности воспаления и фиброзной трансформации поджелудочной железы при хроническом панкреатите. Новости хирургии. 2016. № 3. С. 240-248.
Zhao X. Surgical strategies in the treatment of chronic pancreatitis: An updated systematic review and meta-analysis of randomized controlled trials. Medicine (Baltimore). 2017. Vol. 96. P. e6220.
Bachmann K., Tomkoetter L., Erbes J. et al. Beger and Frey procedures for treatment of chronic pancreatitis: comparison of outcomes at 16-year follow-up. Journal of American College of Surgery. 2014. Vol. 219. P. 208-16.
Bellon E., Roswora M.D., Melling N. et al. Duodenum-preserving pancreatic head resection: A retrospective analysis of the Hamburg Modification. Surgery. 2019. Vol. 165. P. 938-945.
Van der Gaag N.A., van Gulik T.M., Busch O.R. et al. Functional and medical outcomes after tailored surgery for pain due to chronic pancreatitis. Annals of Surgery. 2012. Vol. 255. P. 763-70.
Wilcox C.M., Yadav D., Ye T. et al. Chronic pancreatitis pain pattern and severity are independent of abdominal imaging findings. Clin. Gastroenterol. Hepatol. 2014. Vol. 13. P. 552-60.
Ahmed Ali U., Nieuwenhuijs V.B., van Eijck C.H. et al. Clinical outcome in relation to timing of surgery in chronic pancreatitis: a nomogram to predict pain relief. Archives of Surgery. 2012. Vol. 2012. P. 925-32.
Yang C.J., Bliss L.A., Freedman S.D. et al. Surgery for chronic pancreatitis: the role of early surgery in pain management. Pancreas. 2015. Vol. 44. P. 819-23.
Ke N., Jia D., Huang W. et al. Earlier surgery improves outcomes from painful chronic pancreatitis. Medicine (Baltimore). 2018. Vol. 97. P. e0651.
Issa Y., Kempeneers M.A., Bruno M.J. et al. Effect of Early Surgery vs Endoscopy-First Approach on Pain in Patients With Chronic Pancreatitis: The ESCAPE Randomized Clinical Trial. JAMA. 2020. Vol. 323. P. 237-247.
Yang C.J., Bliss L.A., Schapira E.F. et al. Systematic review of early surgery for chronic pancreatitis: impact on pain, pancreatic function, and re-intervention. Journal of Gastrointestinal Surgery. 2014. Vol. 18. P. 1863-9.
Lowe M.E., Goodman M.T., Coté G.A. et al. Accelerating the Drug Delivery Pipeline for Acute and Chronic Pancreatitis: Summary of the Working Group on Drug Development and Trials in Recurrent Acute Pancreatitis at the National Institute of Diabetes and Digestive and Kidney Diseases Workshop. Pancreas. 2018. Vol. 47. P. 1193-1199.
Pedrazzi V., Figueiredo F.A., Adami L.E. et al. Surrogate endpoints: when to use and when not to use? A critical appraisal of current evidences. Braz. Oral. Res. 2020. Vol. 34. P. e074.
Kemp R. Surrogate endpoints in oncology: when are they acceptable for regulatory and clinical decisions, and are they currently overused? BMC Med. 2017. Vol. 15. P. 134.
Vanga R.R., Tansel A., Sidiq S. et al. Diagnostic Performance of Measurement of Fecal Elastase-1 in Detection of Exocrine Pancreatic Insufficiency: Systematic Review and Meta-analysis. Clin. Gastroenterol. Hepatology. 2018. Vol. 16. P. 1220-1228.
Kuhlmann L., Teo K., Olesen S.S. et al. Development of the Comprehensive Pain Assessment Tool Short Form for Chronic Pancreatitis: Validity and Reliability Testing. Clin. Gastroenterol. Hepatology. 2021. Vol. 5. P. 594-6.
Olesen S.S., Nøjgaard C., Novovic S. et al. Pain and aetiological risk factors determine quality of life in patients with chronic pancreatitis, but a brick in the puzzle is missing. Pancreatology. 2020. Vol. 20. P. 1347-1353.
Atsawarungruangkit A. Current understanding of the neuropathophysiology of pain in chronic pancreatitis. World Journal Gastrointest Pathophysiology. 2015. Vol. 6. P. 193-202.
Drewes A.M., Kempeneers M.A., Andersen D.K. et al. Controversies on the endoscopic and surgical management of pain in patients with chronic pancreatitis: pros and cons! Gut. 2019. Vol. 68. P. 1343-1351.