Стандартизація надання стоматологічної допомоги як складова успішної клінічної практики
Стандартизація надання стоматологічної допомоги як складова успішної клінічної практики
Oral and General Health Том 2, №3, 2021
Вернуться к номеру
Дослідження рівня матриксних металопротеїназ у хворих на генералізований пародонтит у динаміці лікування
Авторы: Фастовець О.О. (1), Лукаш А.Ю. (2)
(1) — Дніпровський державний медичний університет, м. Дніпро, Україна
(2) — Запорізький державний медичний університет, м. Запоріжжя, Україна
Рубрики: Стоматология
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Актуальність. Запально-дистрофічні захворювання пародонта є важливою соціально-економічною проблемою, що пов’язана зі значною поширеністю серед населення, несвоєчасністю діагностування, швидким розвитком з подальшою втратою зубів. Генералізований пародонтит — багатофакторне захворювання, що розвивається самостійно або є наслідком системних захворювань. Швидкість прогресування генералізованого пародонтиту більшою мірою залежить від системного стану кісткової тканини, а саме від ступеня її мінералізації та метаболізму. При цьому у метаболічному профілі кісткової тканини виділяють компоненти, відповідальні за резорбцію, ремоделювання та остеогенез. В осередку запалення накопичуються імунні клітини, які секретують цитокіни та протеази, таким чином спричиняючи вивільнення та активацію матриксних металопротеїназ, які є ключовими у резорбції кісткового матриксу.
Матеріали та методи. Дослідження було проведене серед 80 осіб, середній вік яких становив 59,2 ± 5,4 року, нарівно чоловіків і жінок. До І основної групи увійшло 15 осіб із супутнім віковим остеопорозом, в яких не виявлено запально-деструктивних змін у тканинах пародонта. До ІІ основної групи увійшло 15 пацієнтів із генералізованим пародонтитом II ступеня тяжкості, хронічного перебігу. У свою чергу, І групу порівняння становили 15 пацієнтів із генералізованим пародонтитом II ступеня тяжкості, хронічного перебігу; ІІ групу порівняння — 15 пацієнтів із III ступенем тяжкості захворювання. Усі хворі, включені до груп порівняння, не мали остеопоротичних змін у кістковій тканині скелета. Як контроль використовували показники, отримані у групі з 20 умовно здорових осіб без запально-деструктивних змін у тканинах пародонта, а також без остеопоротичних змін у скелеті. Для оцінки стану пародонта використовували традиційне клінічне обстеження, доповнене результатами рентгенологічного дослідження. Усі хворі на генералізований пародонтит отримували комплексне лікування за рекомендованим протоколом. Матеріалом для біохімічних досліджень слугувала плазма (сироватка) крові та слина. Спостереження проводили до початку лікування генералізованого пародонтиту, через 2, 4 та 12 тижнів. Уміст ММП-8, -3, -9 у ротовій рідині вивчали за допомогою імуноферментного методу R&D Diagnostics Inc. (США). Статистичну обробку отриманих даних проводили з використанням пакета програм Statistica 8.0 (Statsoft Inc., USA). Статистично значущими вважали відмінності при р < 0,05.
Результати. Унаслідок проведених біохімічних досліджень встановлено, що у хворих основної групи спостерігалось невірогідне підвищення рівня ММП-3 у плазмі крові, тоді як локальна концентрація цієї металопротеїнази у слині змінювалась вірогідно (р < 0,001). У той же час у дослідних основної групи вірогідних відмінностей значень концентрації ММП-3 у плазмі крові та у слині порівняно між собою не спостерігалось (р > 0,05). Рівень ММП-8 у хворих на генералізований пародонтит значно зростав у плазмі крові (р < 0,05), що особливо помітно на фоні системного остеопорозу та ІІІ ступеня розвитку запально-деструктивного процесу в пародонті (р < 0,001). Стосовно вмісту ММП-8 у слині, даний показник продемонстрував ту ж саму, але більш виражену динаміку, що й у плазмі крові. Його відмінності зі значеннями контрольної групи виявились вірогідними у хворих на пародонтит у всіх групах спостереження. Як свідчать отримані результати, концентрація ММП-9 теж зростала в крові та слині хворих на генералізований пародонтит, однак відмінності показників для останньої при генералізованому пародонтиті ІІ ступеня виявились менш вираженими (р < 0,001).
Висновки. Показники вмісту ММП-9 у крові та слині у хворих на генералізований пародонтит характеризують тяжкість запально-деструктивних процесів у кістковій тканині при генералізації процесу та не показові щодо оцінки ефективності лікування. Концентрація ММП-8 у пацієнтів із генералізованим пародонтитом підвищується у плазмі крові та слині відповідно до ступеня тяжкості захворювання та в процесі лікування. Концентрація ММП-3 у слині і плазмі крові характеризує загальні зміни в кістковій тканині, але не відповідає активності перебігу пародонтиту.